Він хотів би помирати тихо…
Поволі вбиваючи свої надії об гостре вістря ножа.
Помирати так щоб не бачив ніхто
Не спиняв розумними догматами зворотній відлік життя.
Він хотів би зрозуміти ту ейфорійну миттєвість вічності.
Ось ти є. І ось вже нема.
Щоб не складати орігамі з чужих фантазій.
І не випивати чужі брехливі надії, як келих вина.
Не виправдовувати сподівання інших і не писати щодня
До сліпучої білизни випраних таких хитких хтивих правил.
Маячня. 
Краще спокійно куштувати тишу ріжучи на шматки
Свою власну нерішучість. Запивати сиропом снів і ілюзій
Власного брутального але правдивого розуміння буденності.
Самота 
вже давно краща за ту котра і так не буде твоя.
Краще пити самотності тишу. Добиратись до дна 
Свого втомленого серця. Витирати, як гумкою всі слова,
Що впиваються в тіло до шлунку…
Падаючи каменем у і без того витріпану безнадійність…
Розплата завжди приходить вчасно за все, що навіть думалось
Можливо не стало тілесним та мало місце на безкінечність 
Примарних ілюзій. А тепер краще тихо померти.
Відрізати вчорашнє життя від свого самотнього серця,
Яке навіть в її обіймах виглядало, як жертва. 

Автор: Христина Сирова