Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого.

Я сам себе, дурний, дурю, та ще й співаючи.

Орю свій переліг — убогу ниву! —

Та й сію слово. Добрі жнива

Колись-то зійдуть. І дурю

Себе-таки, себе самого...


Орися ж ти, моя ниво, долом та горою!

Та засійся, чорна ниво, волею ясною!

Орися ж ти, розвернися, полем розстелися!

Та посійся добрим житом, долею полийся!

Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино!
Та посійся не словами, а розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати, веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж, убогая ниво!!!


Чи не дурю себе я знову

Своїм химерним добрим словом?

Дурю! Бо лучче одурить

Себе-таки, себе самого,

Ніж з ворогом по правді жить

І всує нарікать на Бога!