Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого.
Я сам себе, дурний, дурю, та ще й співаючи.
Орю свій переліг — убогу ниву! —
Та й сію слово. Добрі жнива
Колись-то зійдуть. І дурю
Себе-таки, себе самого...

Орися ж ти, моя ниво, долом та горою!
Та засійся, чорна ниво, волею ясною!
Орися ж ти, розвернися, полем розстелися!
Та посійся добрим житом, долею полийся!

Розвернися ж на всі боки, ниво-десятино!
Та посійся не словами, а розумом, ниво!
Вийдуть люде жито жати, веселії жнива!..
Розвернися ж, розстелися ж, убогая ниво!!!

Чи не дурю себе я знову
Своїм химерним добрим словом?
Дурю! Бо лучче одурить
Себе-таки, себе самого,
Ніж з ворогом по правді жить
І всує нарікать на Бога!