Я – немовби вичавлений лимон,
І знову моя земля перетворилась на полігон..
Час – пісок.. візуалізований, і я на позиції..
Дзот - мій Бог, мій мозок, мій стомлений погляд латентного вбивці..

Ти, можливо, захочеш залишити
У тілі моєму глибокі сліди..
За ними впізнають мене,
Коли хтось переможе у Війні Світів..
Я знаю, ти вмієш лишати ті лагідні шрами, плями у пам’яті.
За ними впізнають мене, 
Адже рани в серці лишаються назавжди..

Я – асфальт, безпорадний своєї планети солдат.
Все як хотів, і Війна Світів розпочнеться, допоки всі сплять..
Час – вода.. і гіпертрофоване відчуття Всесвіту..
Я віддам тобі все і візьму те, що хочу, -
Це буде по-чесному..

Ти, можливо, захочеш залишити
У тілі моєму глибокі сліди..
За ними впізнають мене,
Коли хтось переможе у Війні Світів..
Я знаю, ти вмієш лишати ті лагідні шрами, плями у пам’яті.
За ними впізнають мене, 
Адже рани в серці лишаються назавжди..