Чим ближче до півночі, тим голосніше.
Шурхотить кохання по конвертах розкладене.
Не вмерло, бідне.
Стало голосніше снігу.
Мармуровий бог мій сам щодня вмирає,
А відтак народжується новим.
Важко так із цим, марено.
Поки звикнеш, поки виростиш.

А ти спи собі сам, ти спи собі сам,
Як не можеш, як не хочеш.
А ти спи собі сам, ти спи собі сам,
Як не можеш, як не хочеш мене.

Так важко так із цим, марено.
поки звикнеш, поки виростиш,
А тут ще й ближче до півночі
Його слина зачала пахнути слиною
Скандинавської квітки.
Сам того боявся.
Чи ж помітив?
Зустрічаємося кожну тринадцяту годину.
Повільно дивляться очі мармурового бога.
Чи ж то не він одна із тіней?

А ти спи собі сам, ти спи собі сам,
Як не можеш, як не хочеш.
А ти спи собі сам, ти спи собі сам,
Як не можеш, як не хочеш мене.

Коли спиш с тобою,
То можна поряпатись об ікони,
Що навколо. Мармурове коло.
Мармуровий боже, тікай, тікай, тікай, залишай.
То не рай, там не безпечно,
Бо палає простирадло.
Лише мертві лелеки на сніданок
І все марно колотити по твоїй скроні,
Тож я сплю собі сам.

А ти спи собі сам, ти спи собі сам,
Як не можеш, як не хочеш