Очерет мені був за колиску
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську...
Я люблю свій зажурений ліс...

Там, де річенька тихенько ллється –
Там, де очерет шумить...-
Там полісся у чари кується,
Невеличке село там лежить.

Недалеко, ген, попід річку,
Там, де вже кінчається ліс.
Видно хату мою невеличку,-
Там то я народився і зріс!

І до того люблю я Полісся,
Тії села, природу, людей...
Бо ми всі тут разом ізжилися,
Ми є діте одних матерей! 

Ми потрапимо жити без пана
І без німця, і москаля...
Розірвемо тяжкі ми кайдани,
Вражой кров'ю зроситься земля.

Бо єдина у нас є лиш мати,
Україна є тільки одна!
І ми мусимо разом з'єднатись,
Бо вже досить неволі й ярма...

Надокучила клята неволя,
Гнів московський проклятий,
Нам усім потрібная воля,
І за волю ідемо ми в бій.

Всім нам досі терпіти тирана,
На поліссі зродилось УПА!
Поліщук закликав до повстання,
Україна сказала ПОРА!

Будем крісом кресати і словом,
Хто заб'є в нашу землю свій зуб,
Щоб над Києвом, Холмом і Лювовом.
Заяснів жовто-синій тризуб!

Очерет мені був за колиску,
А за лавкою спав мені кріс.
Я лишив свою хату поліську, 
І пішов до повстанців у ліс. 

Очерет мені був за колиску.
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську... 
Я люблю свій зажурений ліс...