часто думаю краще би тебе не було
але розумію що кращих за тебе не було
нам обом невідоме слово любов
цими рядками стираю руки в кров
щойно щ тобою а вже без чверті сім
знову обличчя знайомі голоси
скільки просив не йти залишитись зі мною
зараз ті спогади стоять туманною стіною
слова твої були як на рани солі
але якщо пишу то це мої сповіді
ми загубили наш світошляд з-під повік
час-пісок навіє навік

Немаю втечі на руках, земля в Рукав.
Але душа це не фортеця Шоушенка.
І Шоу нема, Квартира така німа.
А я чекаю поки кінчиться зима.

Ти знаєш, уже годину я під цими вікнами.
Любуюсь світлом на кухні ввімкненим.
Я знаю що не спиш, 3а година ночі вдомі.
Та почуття, поки не програють моїй втомі.

Повір мені, хоча я скоро це забуду.
Бо люди лиш не забувають негативу бруду.
Таким  я буду, у мене тут свої порядки.
А пальці памятають ту решітку та девятки.

Не бачу снів, хоча мене ти часто бачиш.
І відчуваю вухами як ти щоночі плачеш.
Цього не треба, достатньо тільки бути вдома.
Де довгий коридор а під дверима два лимона.

У мене добре все, Хоча з тобою тепло вдома.
Тепер приносить у квартиру тільки моя втома.
Як два жетона, на шиї знаки зодіаку.
А на руках, ніколи не побачиш лаку.