І вже не боляче,так тупо відболіло, 
І вже не колеться старий бабусин светр, 
І вже не я між них, саме вже звичне тіло, 
За вікнами йшов сотий кілометр. 
Ти знаєш, друже мій, ти знаєш, як стидалась?
Як червоніла у його зручній квартирі?
Я не за дорого, але все ж розмінялась, 
На волю ринулась - бідненький хлопчик Мцирі. 
Він не шукав мене, він ні, не намагався, 
Він не знайшов в мені ні жінки, ні дитя, 
Він просто, наче спогад залишався, 
І грів мене, чи гріло вже тертя... 
Не пам'ятаю, друже мій, хворію, 
Шістнадцята доба пішла як дуже, дуже хвора! 
Гадала що знайшла собі месію, 
На ділі ж, бач, така собі потвора. 
І раптом схопиться, заб'ється щось у грудях: 
-Живи, - хтось скаже, непохитно так,
-Живи та хоч сама, та хоч вся в людях, 
Чого ж тобі уївся той мудак? 
Боліло ранками, боліло понад вечір, 
Боліло з іншими, боліло як сама, 
Здавалось, не спинити кровотечі, 
Здавалось кров моя, лилася задарма.  
Послухай друже мій, ти тільки не цурайся, 
Адже не судять хворих чи калік, 
Ти просто слухай, слухай, посміхайся, 
В нас, знаєш, за хвилину Новий рік, 
ти знаєш, я ж нічого не просила, 
Ні щастя, ані дяді-мецената, 
Ніколи не чекала від Мороза дива, 
Хіба що мамі - най терпіння, і здоров'я тата. 
Та довелось, Я змучилась до хрипів, 
До снів відсутності і до самотніх свят, 
І хай до інших новорічних гасел й гімнів, 
Додасться ще один: "Не вірте в янголят".  
 [bad word]  [bad word] tishinynet