Залишу напевно минуле без жалю, крок собі на зустріч я зроблю.
Спитаю, у тиші: «Як бути? Що далі? Де той що люблю?» 
На межі надії, я чекати буду, сновидіння оживуть.

Приспів:
Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих 
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію 
і собі я зізнаюсь, що люблю.

Видіння розтане, як потяг в туманах, мить на деньці серця збережу.
Спитаю у тиші: «Кохання – омана? Чом за ним тужу?»
І крізь сон неначе, знову я побачу все, що сталось на яву.

Приспів.

Зупиню мить мінливу,
серцю дам сліз гарячих 
і туман нам як ложе простелю.
Без вогню ніч зігрію,
сум як попіл розвію 
все зроблю щоб ти бачив, що люблю.