Я вірю – прийде мить,
Коли спадуть кайдани
Хирого творця.
Я вірю – защемить
У грудях відчуттям
Близького кінця.

Я знаю – не жалітиму
Про пройдену вже путь
Й не подивлюсь назад
Я знаю, що горітиму,
Але усе збагнути
Повинен був я сам.

Я бачив тут лиш кволих,
Самотніх жебраків,
Проскигливших життя.
Я бачив, як вбивали
Цвяхи собі у ноги,
Щоб вгамувати серця.

Я чув, як кричить тиша,
Зірвавшись з синіх губ
Знесилених облич.
Я чув, як все сильніше
Благали: «Не забудь!»
Та наближалась ніч.

Я вигорю дотла
І вітер чорний попіл
Полем понесе
В самотні небеса…
Там спалахну грозою,
На мить осяю все.