Ніч яка місячна, зоряна ясная, 
                    
Видно, хоч голки збирай,
                
Вийди, коханая, працею зморена,        
                                  
Хоч на хвилиноньку в гай!              

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею  
Стелиться в полі туман.                 

Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки     
Сам на руках однесу.                    

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебіденько,
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,    
А воно палке, як жар.