ВЄРАНІКА

Лученок, Агранович, "Песняры"

Ізнов пабачив я сяліби,
Дє лєти пєршия прайшлі:
Там стєни мохам параслі,
Вясєлкай адлівалі шиби.
Усє в пилу, і стала мнє
Так сумна, сумна в тішинє...

Я в сад пайшов - там глуха, діка,
Усє травою парасло.
Няма таго, што раньш било,
І толькі надпіс "Вєраніка",
На ліпє врєзаний в кари,
Казав вачам аб тей пари!

Расті, взмяцовивайся, древа,
Як манумєнт живий, вставай,
І к нєбу надпіс падимай,
І к нєбу надпіс - "Вєраніка"!
Чим болєй сходіть дєн, начей,
Тим імя мілає вишей!

Вєраніка!

Перевод:

Я снова вижу край далекий,
Где годы первые прошли:
Там стены мохом поросли,
Остыли радуги на стеклах.
И всё в пыли, и стало мне
Так грустно, грустно в тишине...

Я вышел в сад - там глухо, дико,
Травою давней поросло.
И нет того, что отцвело,
И только надпись "Вероника",
Как будто в сердце, на коре
Мне говорит о той поре!

Расти, мой сад, зеленым вечно,
Как монумент живой, вставай,
И в небо надпись поднимай,
И в небо надпись - "Вероника"!
Чем больше дней от нас уйдет,
Тем выше имени полет!

Вероника!