[Алена Al.kaida]

Не випадково ця розмова зафіксована знову.
Ким ми були тоді і ким ми є на ділі й на слові.
Серед цих клонів. Повіяло дитинством минуле.
Ми розминулись. Зів’яли чи розквітли між вулиць.

З ким я цілуюсь, кому дарую теплий голос?
Беру своє, і можливо цураюсь чужого.
Чи я навіюю комусь, чи сама під впливом
Нестримних течій часу, що так невпинно плинуть?

І цей же клин клином, вчора, сьогодні, далі…
Когось везуть колеса, а хтось крутить педалі.
І серед днів недавніх, ще тліючі бажання
Завтра розмиє вода, не вперше, не востаннє.

Я передам естафету, всі докори сумління,
Погляну в очі тим, кому дарувала уклін я
І піду далі, настав час плисти за буйки.
Минуле… Хай залишиться саме таким. 

А там, в осінній далі хтось, чи когось
Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос,
Що падуть з небес, намалюють давній час.
І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.

А там, в осінній далі хтось, чи когось
Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос,
Що падуть з небес, намалюють давній час.
І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.

[OGM]

Ностальгія - не завада сподіванням і мріям.
Різні місця рідних міст спогади навіюють
так про приємні події, про дитинство і юність,
і про великі надії... Назад вже не повернутись.

Нам не змінити минуле, не вийде з цього щось путнє- 
приходить досвід і віра, тому й існує майбутнє! 
І основне мабуть - вловити суть, бути присутнім
в цю мить, не то осудять за розтрату шансів судді.

Ніби й не трутні, ніби й працюємо тут, ні?
В свої найкращі моменти, в час повної фігні.
Бачимо дальні вогні та пам'ятаємо тепло рідного дому.
Попри втому не жаліємось нікому.

Знову помилки вчать нас, як жити нам дальше:
де доброзичливість, де замасковані пащі.
На цьому проміжку з минулого в майбуття
хтось десь загубиться, та з кимось проживемо життя.

[Алена Al.kaida]

А там, в осінній далі хтось, чи когось
Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос,
Що падуть з небес, намалюють давній час.
І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.

А там, в осінній далі хтось, чи когось
Заблукавшого поміж мостами пробирають каплі рос,
Що падуть з небес, намалюють давній час.
І хай минуле – попіл, та вогонь не погас.