Я просто запропунував їй відкрити пиво,
а перед тим місяць дивився на неї красиво.
Боявся підійти просто, здавалось вона особлива,
а я так проти неї відносно.
Але чорт з ним, я ж не мала дитина!
"- Привіт, мене звати Тарас!
- Привіт, мене Христина!"
Слово за слово, міміка губ і жести тіла,
ну знаєш як то буває, тут все зрозуміло!
Почали зустрічатись, вона ж така мовчазлива,
я ще тоді не розумів, що в тому її сила,
в мене ж росли крила, я вже літав так високо,
оглянувся, а в мене шикарна кобіта під боком!
І все пучком, з'їздили в гори з друзями,
вона ж просто з дівчини стала моєю музою,
ми жили не напрягаючись, любові віддаючись, 
і як не крути все було зашибісь!

А де ж істина, і в чому чия вина?
Чому емоції нас тягнуть двох до дна?

Та мене бісить то, що в кожному кіно має бути загострення,
і в нас було воно! Буває встав зі сну, а так назад хочеш, 
але дорога закрита, бо ти розплющив очі!
Не вистачало нервів, не вистачало часу, 
щоб було щось між нами добре! 
Треба перестати квасити, потрібно перестати нити, 
розкидатись словами, нами треба займатися, а не битись кулаками! 
ДОбре казати прямо, не обхідними шляхами, 
бо не для того будували ми стосунки місяцями, плями від образ тяжіли, 
а ми ранили один одного у серце прямо! 
І все так само, вже сірі будні набридли, кафешки і ліки набридли, 
а ми просто звикли! Я так люблю запах твого волосся, 
і знаєш звик до нього, якби там не було, що б там не стряслося! 
"Мені не можна без тебе! Я не протяну довго!" 
- я повторяв ці слова, побачивши, що слова припали порохом. 
Дивився на неї і бачив її рани, 
я би спинив кров, та на руках кайдани!

А де ж істина, і в чому чия вина?
Чому емоції нас тягнуть двох до дна?

Був другий місяць, якби не разом, і третій місяць від тоді, 
як почались всі образи, життя зовсім не казка, я не її герой! 
Всю біль, що була в мені вперто збивав алкоголем! 
Справа не в болі, зрештою, і не в пляшці пива! 
Справа у тому, що без неї був я не щасливий! 
Вона проходила мимо, очі дивилася вниз, а я терпів, ігнор, гордість, інші капризи! 
Тихо котився донизу, може і я в цьому винен, 
що малював перед собою рожеві картини! 
Аяк невпинно минали години без неї, я ж без неї, як токсикоман без клею! 
Як швидко не біжи, все ж не втічеш від долі! 
"Якщо кохаєш відпусти, воно вернеться напевно" 
- я так не вірив афоризмам, виходить даремно! 
Ми знову разом, бо розуму мало, але ж любов вічна, 
безсмертна по ідеї, і якщо так, я хочу у вічність відійти з нею!