— Чи ж чуєш, зажурена мати, 
Як на тебе кують кайдани 
Не твої вороги-супостати,
А твої самолюбні сини! 
— Чую, чую залізні удари 
Там, де розбрату горно горить, 
Де проходять сини в яничари 
Через влади й хвальби ненасить. 
— Чи ти знаєш, зажурена нене, 
Що не страшно ворожих закуть, 
А страшне те залізо сталене, 
Що сини тебе в нього заб’ють! 
— Знаю, знаю, та вже не боюся, 
Що розпнуть вони матір сліпма, 
Я по них на хресті помолюся, 
Бо нема в мене інших, нема!