Осінь двері відчиня, вона чомусь сумна.
 І чомусь знедолена.
 І вона знедолена темною ходить долиною
 Одна.

 Сонце очі пробива, а в очах її весна.
 Її мова, мов струна.
 Та зими холодний морок забере її з собою,
 Однак.

 Вона ледве засинає, а я бачу її сни,
 Не чекаю до весни.
 Ніби хтось в мене стріляє, ніби хтось мене вбиває.
 Та вона мене сховає.