Ніч яка місячна,зоряна, ясная 
Видно,хоч голки збирай
Вийди,коханая,працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь,моя рибонько,-- срібною хвилею
Стелеться полем туман.

Небо глибоке,засіяне зорями,--
Що то за божа краса!
Перлами ясними он під тополями
Грає краплиста роса.

Ти не лякайся,що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе,вірная,аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.