Михайло Петренко

 Дивлюся на небо та й думку гадаю,  
Чому я не сокіл, чому не літаю,  
Чому мені, Боже, ти крильців не дав?  
Я землю б покинув і в небо злітав!  

Далеко за хмари, подальше від світу, 
Шукать собі долі, на горе привіту,  
І ласки у зірок і сонця просить,  
У світі їх яснім все горе втопить; 

Бо долі ще змалку здаюся не любий, 
 Я наймит у неї, хлопцюга приблудний; 
Чужий я у долі, чужий у людей: 
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?