В  пустелі  сизих  вечорів,
в  полях  безмежних  проти  неба
о,  скільки  слів
і  скільки  снів
мені  наснилося  про  тебе!

Не  знаю,  хто  ти,
де  живеш,
кого  милуєш  і  голубиш.
А  знаю  -  ти  чекаєш  теж,
тривожно  вгадуєш  і  любиш.

Нехай  це  -  витвір  самоти,
нехай  це  -  вигадка  й  омана!
Моєму  серцю  снишся  ти,
як  морю  сняться  урагани. 

І  я  прийду  в  життя  твоє.
Тебе,  незнаного,  впізнаю,
як  син  вигнанця  впізнає
прикмети  батьківського  краю.

Я  ради  цього  ладна  жить.
Всі  інші  хай  проходять  мимо,
аби  в  повторах  не  згубить
одне,
       своє,
               неповториме.

Нехай  це  -  витвір  самоти,
нехай  це  -  вигадка  й  омана!
Моєму  серцю  снишся  ти,
як  морю  сняться  урагани.