Ой, чие то жито?
Чіі то покоси?
Ой, чия дівчина
Розпустила коси?
Коси розпустила,
Ні з ким не ходила.
Молодого хлопця
Ума полюбила.
Коли мати сина
Рано Ожині,
Молоду невістку -
Зразу не злюбила.
Проводжала мати
Сина у солдати,
Молоду невістку
У полі жито вирівнюються.
«Іди, іди в поле,
Іди жито жати
І не возвертайся
До моєю хати ».
Вона жито жала,
Жала-вижінала,
Поперед заходом сонця
Тополиній стала.
Прийшов син до хати
«Здрастуй, рідна мати,
Що то за тополі
Варто среди поля? »
«Не питай, мій сину,
Про тою причину,
Бери сокиру в руки,
Рубай тополиного ».
Перший раз вдаривши
Вона похилилась,
Інший раз вдаривши,
Вона попросилася:
«Не рубай, козаче,
Я ж твоя дружина.
Подивіся в листі -
Там наша дитіна ».
Кинувши топорину,
Обійнявши Тополина,
Обливав слізьми,
Як мала дитіна.
«Мати, моя мати,
Шо ж ти наробив?
Ти мене з семьею
Навік розлучила ».
Як будеш, козаче,
Одному жінку браття,
Не забудь Сказато,
Яка у тебе мати.