знаєш,чувак, а нічні вокзали - це круто.
у них зосереджена магія міст занепалих.
знаєш,чувак, у хвилини найбільшої скрути
ти знаходиш себе ось на такому вокзалі...

тут почуття зашкалюють –
їх відчуваєш шкірою,
прощання пульсують шалом,
а люди плачуть і вірять.
несуть свої тіла,
в вагонах лишаючи пам'ять,
люди горять дотла
і позбавляються зла
разом зі сльозами.

а поїзди сумирно собі стоять,
ніби щось розуміють і навіть хочуть
допомогти.
але хвилин за п'ять
знову пірнають в горлянку ночі.

знаєш, чувак, а на найдовших зупинках є
дим особливо п'янким, а небо – відкритим...
сонний вагон за спиною ритмічно дихає -
і ти, напевно, один у цілому світі.

(ну, і ще - провідниця,
втомлена дуже.
бідна. Мені - не спиться,
а в неї – служба)

опівніч минає. Минає друга і третя.
сплять уже всі - кілька годин без стоянок.
стукіт коліс немов зажувало в касеті
й він не змовкає, ніби історії п'яного.

може, в цім стукоті - суть усього?
і на диску "D", між музичних файлів
він підписаний "біт для Бога",
і Той під нього фрістайлить?

і від цього в містах ростуть вокзали,
як гриби під дощем,як нові храми...

а духи вдягають тіла зі сталі -
і
стають
поїздами.