Було в той час, де і як – не збагну,
Сталося дивне, чи долі діяння.
Тебе зустрів, чи можливо, наснив,
Та й полюбив в один раз і востаннє.

Твоїх очей – синь озер чарівна,
Коси-ліси, вітри шовком шепочуть.
Ружа-краса розлива полум'я,
Не відпуска мене зваба дівоча.

Манять, печуть вогневишні вуста,
Зваблюють перси – говерли цукрові.
В лоні ланів я навік загубивсь,
Та й опинився в полоні любові.

Полони, полони мене в день і вві снах,
Запали-но вогнем моє серце шалене.
Полечу повесні, закричу в небесах,
Моя Земленько-Нене.

Сповнений мрій, твій я вершник міцний,
Я прилечу на коні дивокрилім,
Злую біду зупиню-одведу,
Тебе візьму, заберу в небовирій.

Я один з тих, хто це диво узрів,
Орден палкий, військо лицарів вірних.
Буду з тобою, твій незмінний герой,
Земле моя, моя Діво-Родино.

Полони, полони мене в день і вві снах,
Запали-но вогнем моє серце нестямне.
Полечу по весні, закричу в небесах,
Моя Ладо кохана.

Пломеній, променій, осягни до гори,
Ти гори, моє серце, у щасті і болі.
Зачаруй, подаруй мені світ, кольори,
Моя Зоре-Любове.

Полони, полони мене в день і вві снах,
Запали-но вогнем моє серце, калино.
Полечу по весні, закричу в небесах,
Моя Земленько мила.

Моя любима
Ладо єдина,
Несповідима.