Вона сидить під парканом і плаче.
Чека розмови, чека пробачень,
Лиш літній дощ усе моросить
І вітер запліта волосся.

Не там біда, де всі говорять.
Не завжди плачуть там де горе.
Не завжди світло там де день
І не завжди нам жаль людей.

Душа далеко - там, де море -
Її думок поля-простори.
І то не дощ, не вітер свище.
Вона від нас до сонця ближче.

Розкажуть потім, я не знаю
Куди вночі вона літає.
Лиш літній дощ усе моросить
Я хочу прокричати "досить".

Не там біда, де всі говорять.
Дехто сміється, навіть, з горя.
Не завжди  день приносить світло.
Кінець приходить непомітно.

Душа далеко - там, де море -
Її думок каміння голе.
І вже не дощ, не вітер свище -
А ранок усе ближче,  ближче...