Вона з’явилась вранці. Прийшла в неділю вранці
Її волосся довге сніжний вітер розвівав
І як знайшла – не знаю, у темряві блукав я
Посеред руйнувань від битви, що я вже програв

"Хто ворог твій?" – спитала. Я про людей сказав їй,
Що без любові й Бога йдуть війною на братів
І про коней благати почав я, щоб топтати
Тих покидьків, так пристрасно їх знищити хотів

Вона казала – "Битву, що робить з людей звірів,
Так легко розпочати й неможливо зупинить"
До всіх людей близька вона, я мудрі чув її слова
Боявся, що зостанусь сам й благав її не йти

"О, леді, дайте руку, дозвольте поруч бути"
Вона відповіла – "Довірся" й серце ожило
"Не в кількості є сила, будь пильним до помилок"
"Коли я знадоблюсь тобі, прийду до тебе знов"

Сказавши це, вона пішла. Я, не знайшовши слів, стояв
Дивився доки чорний плащ не зник удалині
І шлях не став простіше мій, але я більше не самий
І серця відчуваю хід, як згадую ті дні

Коли тебе знайде вона, почуй її мудрі слова.
Прийми в дарунок мужність і мій передай привіт