- Що ж воно коiться в свiтi? - Та, бачте, зима. 
- Як то - зима? - А отак. Подивiться, постежте, 
Як я зрання калатаюсь, протоптую стежку 
Там, де до ваших будiвель пiд'iзду нема. 

- Що ж буде далi? - Та сiчень. - Невже? - Щоб я вмер! 
Я ж недаремно абетку придбав старовинну. 
Ох, i малюнки ж покреслила в нiй хуртовина! 
Iх я вже вивчив, до лiтер узявся тепер. 

- - Ну, а по сiчню? - Та квiтень прийде, як назло. 
- Квiтень по сiчню? Ви певнi? - Повiрте на слово. 
В лici сьогоднi сопiлка так грала чудово! 
Дивно лише, що музики при нiй не було. 

- - Що ж нам сердешним, робити? - Чого там, живiть. 
Шийте спiдницi з китайки, як грошей в вас досить. 
- Тю! Та китайки нiхто вже сто рокiв не носить! 
- Вже як пошие - де дiнеться! - буде носить! 

- Буде носить, бо ж настане година така, 
Що й завiрюха ущухне, i крига розтане. 
Ну, то давайте ж удвох у це свято рiздвяне
Тут, на вечiрцi, наразi утнём гопака! 

- Ряженi хлопцi й дiвчата i смiх без кiнця. 
Мiсяць - блiда, зi свiчею всерединi, куля. 
Ось Вам рука (та тримайте, рука ж бо - не дуля!) I - гоп-ця-ця, 
гоп-ця-ця, гоп-ця-ця, гоп-ця-ця...