З майбутнього – картинки та уривки, як чорно-білі потерті кіноплівки.
Який кребкий попався режисер, а волонтер зібрав до купи хаотичність.
Двох акторів малював як особистість.
Ілюзійна близкість бавила артеріальним тиском…
Обкладенка – платенових дисків, несла характер, адреналінових вприсків…

Вона вкрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчиняла двері,
Вже й ситий пристрастями в досталь хоч він з нею, але без неї пустіє постіль…

Історія закоханості повуха у Катюху, і всі інші для нього – непомітні мухи…
Вона викрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчинила двері…
І той терен йому здається з цукром, красивий і сметельний фрукт – жахливих мук…
Серце, стук розірвав в серьйоз близькими круг, а факт, що вона там, а він тут заводить у глухий кут-безпорадність його житя вже її власність…
Відмінність в масці, не має – надій на щастя, але бажання бути поряд,
Не дозволяє впасти, згорали сили, та мрії про майбутнього сина, вона не винна і він також в цьому не винний – це все компанія й вино, що показало де вікно а час ішов, головний актор ще не грав кіно…

Вона вкрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчиняла двері,
Вже й ситий пристрастями в досталь хоч він з нею, але без неї пустіє постіль…

Що він чекає? Чи перемоги чи поразки? Це все реалії, а не дитяча казка…
Нема підказок і слухає підказки власні, він помираючи - п’яніє і випорожняє пляшки.
І кожен ранок, його чекає нова маска, весна мінорії, а глядачі на монітор.
І не щастить, занадто довгий коридор, то чорт напевне, а був спочатку купідон…
Краса й неволя – незрозуміла пара, разом із даром накаотуючи удари.
Порвав би з нею, невідпускає інший він, вони знайомі, єднає їх одне ім’я.
І дуже схожі, і мати у них навідь одна, і схожі долі але один в неволі, один в неволі…

Вона вкрала серце, життя не має сенсу, без неї феї, кривава Мері відчиняла двері,
Вже й ситий пристрастями в досталь хоч він з нею, але без неї пустіє постіль…