У відображенні дзеркала їй поки рівно чверть життя.
А обличчя здається  вже таким до лахміття зношеним,
душа посічена рясно зморшками, погляд поранений,
наче хтось його гострим лезом відтяв...

Чому не можна підвести губною помадою
совість,
припудрити відчай товстим слоєм матової Givenchy?
Він надто зациклений,
принциповий. Він тебе до себе, як ґудзик, пришив.

Ти ж у його руках, мов пластилін, м'якнеш,
стаєш безпорадна, незряча.
Терпітимеш все до гематомних синців й обдертих
колін. Щоб потім зірватись через те, 
що чай недостатньо гарячий.

Нехай твоя вогняна колісниця розбита вщент,
а улюблений джемпер розтягнувся на ліктях й вицвів.
Зіграй як востаннє, мій відчайдушний Оркестре Че
під фіаско любові, яка мені щоночі потай сниться.