Душевний суїцид.
Знайома порожнеча.
Пустеля підкосила
Зелено-сірий світ.
Кислотний двооксид
Роз'їсть на діри небо,
І більше навіть злива
Не з'явиться на нім.
Який вже раз минають
Перед свідомістю мости,
З яких у безвісті стрибають
Замучені життям коти.
І хочеться знайти,
Щоб не шукати, легко,
Оптимістичний власний хід
Та хоч до чогось-небудь.
А поки - у думках сирих 
Лише мости, лише коти,
В яких ніяк не вийде політ,
І до землі лиш жадюгідно падають тіла без крил.