Ця жінка стала першою для мене,
котра впіймала хід моїх думок.
Вона навпомацки шукала моє серце,
хоча життя її обірваний гудок.

Ця жінка має теплі губи,
посеред червня світяться вони.
Вчора, вночі, тримав її за руки,
вони завжди холодні, мов сніги.

Та зігріватиму їх завтра,
нехай то буде день чи ніч.
Вона для мене просто щастя,
котре збиває мене з ніг.

Ця жінка, наче квіти в осінь,
плете їх вітер в листопад.
пливуть у очах зорі босі,
ти не радій, але й не плач

© Марко Світолюб