Осліплений сонячним сяйвом
І стомлений нібито загнаний звір
В пустелі самотнім і зайвим
Прокинусь незгодам на перекір!
Я знаю,я бачу , я чую
І є що сказати до неба мені.
Хай темрява душу врятує
А небо побачить страждання твоЇ!

Тільки небо пробачить тобі!
Тільки кров”ю змиєш гріхи 

На що схожі твої страждання?
Які на смак твої бажання?
Що обереш для покарання?
Не допоможуть твої благання!

Піднявши руки до небес,не дочекаєшся чудес
Вигнанець долі,знову сам
Небо не вірить твоїм сльозам!
Встати з колін ти не посмів,не вистачає добрих слів
І серце вкрившись кригою
Ще б”ється в грудях,дихає!

Небо пробач,небо прости
І там дея,там будеш ти

Навіть могутнім буранам 
Не знищити мощі й потужності скель
Твоїм отруєним ранам 
Не витримать сонця і вітру дуель!
Приречений бути вигнанцем
Та блазнем охрещений ось твій тягар
Тебе називають повстанцем
Душа твоя тягнеться до чорних хмар...