Де ж ти, доле чорнокрила,
Мою милу загубила,
Ланцюгами перекуту
Віддаю тебе в спокуту.

Але пізно, бо кохана
Не мені подарувана,
Бо в весільні білі сани
Посадили мою панну.
Коні землю рвуть копитом,
Свище пересмішник-вітер.
Люта туга горло душить.
Пропадай, батярська душе.

Бо навіщо ж мені віра?
Вже продали мою милу.
Бо в січневій дикій стужі
Загубилась моя ружа.

В церкві дзвони б’ють вінчання,
А мені дорога рання.
І промчали білі сани
Під вінок мою кохану.

Сиві сосни на морозі...
Біла церква...
Мерзлі сльози...