Маленька Христина у матусі просить:
“Хочу вишити сукню, хай Асберн ізносить”.
На те відмовляє їй мати в любові:
“Покрай і поший, як подоба тобі”.
Гарненько сукно на долівці зложила,
І рожі й лілеї на нім прикроїла.
До пах прикроїла всім людям на диво
Прегарний кораблик і хвилю бурливу.
Рукава прибрала к сердечній утісі,
Найкращими звірми, що бігають в лісі.
На лівій полі накроїла потому
Найкращую панну на світі цілому.
На грудях одежі прегарно гаптує,
Як молодий рицар ту панну цілує.
І мовила брату слово умилене:
“Занеси сю сукню Асберну від мене!”
“Як же ж мені бути послом твоїм воли?
Я ж Асберна того не бачив ніколи!”
“Іди оцим шляхом все д’горі та д’горі,
Там Асберн сидить у оружному зборі.
“Сидить у тім зборі і на арфі грає,
А на правій руці золотий перстень має.
“Ось вам, пане Асберне, сукню,-сказала!-
Се моя сестра вам у дарі прислала”.
Присутні одежу гуртом оглядали,
Майстерні рисунки на ній подивляли.
“Благослови, боже, ті пальчики милі,
Що рожі й лілеї на сукні нашили!
“Відповідь дівчині,хай здорова буде,
На моє весілля хай сюди прибуде.
“Хай сюда прибуде шляхом, не водою,
А на тім весіллю буде молодою”.
І послав їй дари по своїй охоті-
Гребінець золотий і дружину у злоті.