Чуєш, ти чекай мене, над усе чекай
Коли смуток огорне, жовтий дощ стіка
І в спекотну каламуть, в заметіль, у сніг
Коли інших вже не ждуть, вже й забувши їх.
І коли листів нема із далечини... інших вже не ждуть дарма — стомлені вони.
Повернуся, тільки жди
І не зич добра тим, хто каже далі йди і забудь... пора.
Хай повірять мати й син, що нема мене
Друзі втішаться отим "було і промине",
Сядуть в коло при вогні і ковтнуть вина. На помин душі
Та ні. Ти чекай одна.
Ти чеканням повернеш із смертельних лав
"Поталанило, еге ж?" - скаже, хто не ждав.
Не дано збагнути їм в літо вогняне
Як чеканням ти своїм вберегла мене.
Як вцілів я? Вижив як?
Знаємо без слів.
Просто ти чекала так, як ніхто не вмів.