Надихаєш, на холодну, на самотність,
Надихаєш, на дощі з розбитих мрій
Надихаєш, на таку ж саму жорстокість,
Надихаєш, на бездушності, на відсутності надій...

Ти сидиш сама в кімнаті,
І рахуєш пошепки щасливі дні,
Витираєш сльози свої ти руками,
І лежиш, мов мертва квітка на столі...

Та невже так важко знову впасти в небо?!
І кричати щосили, від щастя "кохаю..."
І навіщо ж я тоді живу на цій планеті?!
І навіщо щоночі я Бога благаю?!

І ніби вчора, в танці, кружляли наші душі,
А губи тремтіли, і тіло цвіло,
І, здавалось, кохання наше невмируще,
Ти дарувала мені щирість, а я тобі тепло...

Ну чому так швидко зникає все безслідно?!
Тільки біль на серці і зламана душа....
Поцілую я востаннє тебе ніжно...
Покидай мої думки, та залишайся в снах..