Ось кажуть люди, щоб до Юрья було сіно і у дурня; а як до Благовіщення дозімует скотина, хоч на лубочке тоді її вивозь, - неможливо здохне.

Ось розповім я вам.

Був у одного бідного мужика всього лише один одёр, та й того він ледве-ледве до Благовіщення дотягнув, а на благовіщення ледве живого на луг дотягнув. Ось як став одер траву щипати, маленько і одужав. Тільки на ноги став - і пішов далі, від вітру шатаючісь.

Йде, раптом трапляється йому по дорозі кінь, великий та сильний, ніякого звіра не боїться, - одер і каже:

- Здорово, товаришу!

Глянув кінь на товариша і подумав: "Це не мені товариш", - і відповідає:

- Доброго здоров'я! Запитує ситий худого:

- А куди ти йдеш?

- Та так, куди ноги йдуть.

- І я туди ж, давай будемо товаришами.

- Що ж, давай! - Мовив одер. Ось і пішли вони вдвох. Йдуть і розмовляють, а ситий і запитує:

- Скажи мені, як тебе звати? Худий відповідає:

- Одер.

- А я - кінь, - говорить ситий. - Ходімо тепер на залізний тік силу пробувати, хто сильніше виявиться.

- Ходімо! - Сказав тоненьким голоском одер, він радий, що хоч живий залишився. Прийшли на струм. А кінь і каже:

- Бий, одер!

- Ні, бий ти! - Каже той.

Ось як вдарить кінь, так струм і гнеться, а як ударить одер, так вогонь і крешет. Задумався кінь: "Який він, однак, сильний - не мені товариш! Як вдарю я, іскри НЕ сиплються, а тільки тік гнеться, а від нього аж іскри сиплються! "

А про те кінь і не знав, що одер-то адже підкований: господар на зиму його підкував, та й забув зняти підкови, коли на луг випустив.

Ось кінь і каже одра:

- Ходімо, товаришу, ще до моря, подивимося, хто більше води видме?

- Ходімо, - сказав одер.

Ось і пішли. Як повіє кінь, так трохи риб за хвости не вистачає, - аж насухо видув. А одер звісив голову в воду, язика висолопивши, - ледве живий, а щука і подумала, що це м'ясо, і цап його за язик, а одер клац її зубами і каже коневі:

- Що, товаришу, зловив що-небудь?

- Ні.

- А я зловив!

Глянув кінь на одра, злякався, що тримає одер в зубах таку величезну щуку, і каже:

- Ходімо, товаришу, варити, тепер є що! - А сам тільки голову почухав, та на одра поглядає і думає:

"Ось якого біса собі на біду знайшов!" Розклали багаття, щоб рибу варити. А кінь і каже:

- Ти, товаришу, тут біля багаття посидь, а я дров принесу!

- Що ж, гаразд! - Сказав одер, та й сів, голову похнюпивши: сказано - ось-ось йому подихати. А сорока і подумала, що він неживий, цап його за язик, а одер клац зубами - і тримає в роті. Приходить кінь, а одер запитує:

- Ну що, товаришу, зловив що-небудь?

- Ні, - відповідає кінь.

- А я зловив! - Говорить одер. Дивиться кінь, і справді тримає одер в зубах сороку. Здивувався кінь, каже:

- А де ж ти, товаришу, сороку взяв?

- Е-е, товаришу, - сказав одер, - я в піднебессі літав, от і піймав.

Сильно зажурився кінь і каже про себе:

"Е-е, це не мені товариш; коли він ловить в морі рибу, а в піднебессі птицю, то куди вже мені з ним змагатися! Хоч я і сильний, дуби з корінням виривають, а рибу та птицю в море не зловлю! "Так думав про себе кінь і став роздумувати, як би це йому від одра втекти.

Пораздумав, говорить кінь:

- Ти, товаришу, вари, а я піду, може дровець принесу.

- Гаразд! - Погодився одер.

Обійшов кінь, та кругом, і ну бігти щодуху, біжить, озирається і каже:

- Щоб тебе нечиста сила забрала! Ти не за моїми силам, скоріше б від тебе втекти!

Ось біжить кінь, а назустріч йому вовк. Каже вовк:

- Здорово, кінь!

- Здорово, вовк! - Сказав кінь і таким боязким голосом.-Ти вже краще мовчи.

- Так что'там таке, розкажи? -Питає Вовк коня.

- А ось що! - Почав розповідати кінь. - Зустрівся я з товаришем, хотів було з ним побрататися, ну і пішли ми силу пробувати, хто посильней. Так ось, що ти думаєш? Як вдарю я - залізний тік гнеться, а як ударить він - так .іскри і сиплються. Пішли до моря воду здувати, - як дихну я, то аж насухо, а він і рибу зловив. Пішли рибу варити, і що ж ти думаєш? Поки я приніс дров, а він вже сороку піймав! Ось і бачу я, що не по моїм він силам, і давай я від нього тягу.

- А як його звати? - Запитав вовк у коня.

- Одер, - сказав кінь.

- Е, та таких-то я підголювати вмію, - сказав вовк, - тільки покажи мені, де він.

- Е, ні! - Сказав кінь. - Я туди тебе не поведу; ось взберемся на дуб, тоді покажу; он там, під курганом, в долині багаття горить, це мій товариш одер його розкладає.

Подивився вовк, так весь і затрусився, каже:

- Ти, кінь, сиди тут та поглядай, а я піду і тобі шкуру на чоботи притягну, щоб ти нікого не боявся і нам би довіряв: таких волоцюг підголювати-то ми вміємо!

От пішов вовк до одра і як схопив його за хвіст, так шкуру до голови і здер і коню подарував.

Залишився кінь один, а одер так і пропав ні за що ні про що.

Ось вам і казка, а мені бубликів в'язка.