1
Бий по очах, по серцю, струмом по руках.
Коли ніч прийде у місто по рожевих пелюстках
Я дивитимусь на неї. Боже, як її хочу!
Але доторкнутися не можу і тому лише шепо-шепочу:
"Бий по очах, по серцю, струмом по руках."
Я шукав її давно по віршах, у містах, піснях
І гадав що знайшов, коли на неї подивився,
Та у очах побачив: "Пробач, ти помилився!"

Тут вона сіла, тут вона впала,
Коси в руки взяла, до землі припала.

2
Бий по очах, по серцю струмом по руках.
Я не знаю тебе. Де? Хто? Чому? І як?
Я поранив твою душу, цинічно – так, щоб назавжди.
Я тебе розумію, тому що цей біль є справжнім
І ти б’єш по очах, по серцю, струмом по руках
І не знаєш що робити, коли у вікно б’ється поранений птах
І якщо не відкриєш в ту мить реальність стане сном
І білий птах водночас стане чорним кажаном.

Бий, бий, бий, бий, бий, бий, бий.

3
Бий по очах, по серцю, струмом по руках.
Я візьму цей біль і буду бити їм по собі по знайомим кабаках
Це не любов а пристрасть, а це звичайно набагато гірше
І кожне "ні" тут ще болючіше і ще жорстокіше. Так що
Бий по очах, по серцю струмом по руках
Чому все не так, не так, не так, не так, не так?
Навіщо себе дурити? Вона не зможе полюбити.
Лишається співати та крізь сльози лише благати:

"Бий по очах, по серцю, струмом по руках, по серцю." (4 р.)

Бий по очах, по серцю, струмом по руках, по серцю. (8 р.)

Тут вона сіла, тут вона впала,
Коси в руки взяла, до землі припала.