Ніч яка Господи, місячна зоряна,*
                    Видно, хоч голки збирай,
                Вийди, коханая, працею зморена,        |
                                 | (2)
Хоч на хвилиноньку в гай!              |

Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею  |
Стелиться в полі туман.                | (2)

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункiй та високiй осичинi     |
Листя пестливо тремтить.               | (2)

Небо глибоке засіяне зорями, —
Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями          |
Грає краплиста роса.                   | (2)

Ти не лякайся, що ніженьки босії**
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки       |
Сам на руках однесу.                   | (2)

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,    |
А воно палке, як жар.                  | (2)

Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою,
Нічка поклала всіх, соном окутала,     |
Ані шелесне в гаю.                     | (2)

Сплять вороги твої знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх.
Чи ж нам обкраденим долею нашею        |
Й хвиля кохання за гріх?               | (2)
____________________________________Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
 Видно, хоч голки збирай.
 Вийди, коханая, працею зморена,
 Хоч на хвилиночку в гай.

 Сядем укупочці тут під калиною –
 І над панами я пан!
 Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
 Стелиться полем туман.

 Гай чарівний, ніби променем всипаний,
 Чи загадався, чи спить:
 Ген на стрункій та високій осичині
 Листя пестливо тремтить.

 Небо незміряне всипане зорями,
 Що то за Божа краса!
 Перлами ясними попід тополями
 Грає краплиста роса.

 Ти не лякайся, що ніженьки босії
 Вмочиш в холодну росу:
 Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
 Сам на руках однесу.

 Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
 Тепло – ні вітру, ні хмар...
 Я пригорну тебе до свого серденька,
 А воно палке, як жар.