Знову місяць блукає зоряним небом,
Знову чую крізь сон тихі кроки твої.
Я не знаю тебе, я не знаю про тебе.
І для чого приходиш з далеких тих днів?

Так багато у тебе хотів запитати,
Та напевно, як завжди, не вистачить слів.
Скільки повзати ще нам, а не літати?
І для чого приходиш з далеких тих днів?

Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач - незнайомий мій брат.

Ніби все у нас є, більше навіть не треба,
Синє небо і жовте колосся ланів,
А насправді ми просто тікаєм від себе,
Ти про це нагадав нам з далеких тих днів.

Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач - незнайомий мій брат.

Стогнали гори, ридали ікони,
Спадали зорі комусь на погони,
Червоне поле, червоне небо,
Такого не треба! Більше не треба!

І на віки віків...
Повсякчас і нині...
Будуть дивитись на нас твої очі сині...
Березові хрести і земля у руїні...
І останні слова:
"Слава Україні!"

Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач - незнайомий мій брат.

Ти мені пробач - я колись народився в своїй країні.
Ти мені пробач - я живу ніби вдома, але як емігрант.
Ти мені пробач - за забуті пісні і сльозу на калині.
Ти мені пробач - незнайомий мій брат.