[Приспів]
Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...

[1 Куплет]
Мені однаково, чи буду 
Я жить в Україні, чи ні. 
Чи хто згадає, чи забуде 
Мене в снігу на чужині – 
Однаковісінько мені. 
В неволі виріс меж чужими, 
І, не оплаканий своїми, 
В неволі, плачучи, умру, 
І все з собою заберу, 
Малого сліду не покину 
На нашій славній Україні, 
На нашій – не своїй землі. 
І не пом'яне батько з сином, 
Не скаже синові: “Молись, 
Молися, сину: за Вкраїну 
Його замучили колись”. 
Мені однаково, чи буде 
Той син молитися, чи ні… 
Та не однаково мені, 
Як Україну злії люде 
Присплять, лукаві, і в огні 
Її, окраденую, збудять… 
Ох, не однаково мені.
Не однаково мені.
Однак і я тепер пишу.
Папірки та чирнила трачу.
А перший Богу не брешу.
Згадаю то, що ще не бачив
І так митну, що аж заплачу.
І ніби сам перелечу,
Хоч на годину, на Вкраїну,
На неї гляну, подивлюсь.

[Приспів]

[2 Куплет]
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині, не кидайте
Хоч ви мене на лихій годині.
Прилитайте, сизокрилі,
Мої голуб’ята, із-за Дніпра широкого,
У степ погуляти.
З киргизами, убогими.
Вони вже убогі.
Уже голі, та на волі.
Ще моляться Богу.
Прилітайте мої любі.
Тихими речами, привітаю вас
Як діток, і заплачу з вами.

[Приспів]