Заснули мальви біля хати.
 Їх місяць вийшов колихати.
 І тільки мати не засне, мати не засне
 жде вона мене.
 І тільки мати не засне, мати не засне
 жде вона мене.

 Ой мамо рідно, ти мене не жди.
 Мені в наш в дім ніколи не прийти.
 З мойого серця мальва проросла
 і кров’ю зацвіла!

 Не плач же мамо, ти ж бо не одна!
 Багато ж мальв насіяла війна!
 Вони шепочуть для тебе восени:
 “Засни… засни… засни… засни…”

 У матерів є любі діти.
 А у моєї тільки квіти.
 Самотні квіти під вікном, квіти під вікном
 заснули вже давно.
 Самотні квіти під вікном, квіти під вікном
 заснули вже давно.

 Як зійде сонце, вийди на поріг –
 і люди вклоняться тобі до ніг.
 Пройдися полем, мальви буйних лук
 торкнуться твоїх рук.

 Життя як пісня, що не відзвенить!
 Як мальви, знов для тебе буду жить.
 Якщо ж я ласку не встигла принести,
 прости… прости… прости… прости…
 ***
 слова Богдана Гури

 Заснули мальвы возле дома.
 Их месяц вышел и колышет.
 И только мама не заснет,
 мама не заснёт: ждёт она меня.
 И только мама не заснет, мама 
 не заснёт: ждёт она меня.

 Ой, мама родна, ты меня не жди.
 Мне в наш в дом никогда не прийти.
 Из моего сердца мальва проросла
 и кровью зацвела!

 Не плачь же мама, ты же не одна!
 Много же мальв насеяла война!
 Они шепчут для тебя осенью:
 “Засни... засни... засни... засни...”

 У матерей есть дорогие дети.
 А у моей только цветы.
 Одинокие цветы под окном,
 цветы под окном заснули уже давно.
 Одинокие цветы под окном,
 цветы под окном заснули уже давно.

 Как взойдет солнце, выйди на порог –
 и люди поклонятся тебе к ногам.
 Пройдись полем, мальвы буйные луга
 коснутся твоих рук.

 Жизнь как песня, что не отзвенит!
 Как мальвы, снова, для тебя я буду жить.
 Если же я ласку не успела принести,
 прости... прости... прости... прости...