Та не всі ті орли, тай під небом закричали,
То не коні заіржали, не зелені мурав'ї,
То заграла княжа ватра у срібнії сурми
Та про військо ворожеє, про орду Батиєву.

Ой розлігся плач великий та по всій землі Волинській,
Розстелився дим їдучий по пустищах, по яругах.
Та й нема кому із військом на рать стати із ордою,
Бо було тих бусурманів більше, як піску морського.

І ступило враже військо тай до города Крем'янця,
Та й забили тужно дзвони у святих церквах Христових.
Ротаї й ротні люди виходили всі на гору,
У муровану фортецю за Траяна будовану.

Ще зоря не заіграла на злоті церковні бані,
Ще туман не розвівався першим вітром легковільним,
Ще малі, великі пташки солодко в гніздах дрімали,
Як подерлася на стіни зграя люта, бурундая.

Вставай всяк чесний мур, боронити святу Русь,
Вставай всяк чесний мур, боронити святу Русь.
Засурмили грізно сурми, дико заіржали коні,
Заіскрилося залізо, засвистіли гострі стріли,
Полилася кров гаряча і гора укрилась трупом.
А у небі закружляли зграї чорні гайвороння,

Так три днини і три ночі клекотіла люта січа,
Не один завзятий русич смерть знайшов на полі брання.
Та, як мур стояли руські, уповаючи на Бога,
І ординці відступали, лютувалися незмірно.

На четверту ніч по січі Ангел Божий об'явився
І сказав провідцю війська: "Брати воду із криниці,
І щоб кониця ординська не знайшла дороги в гору,
З Божого благословення поливать водою схили.

А на ранок, на світанні Бог послав на землю стужу,
І низькі степові коні ледь діставшись до слизького,
Падали з верхівцями і котилися додолу
На велику радість руську.

Так молитвою до Бога врятувалася твердиня,
Стали на коліна люди, славу Господу воздавши
І розвіялась по світі сила грізного Батия.
Слава Божа помножилась і утвердилась в людях...