ми
мокрі  птахи
в  коридорах  безвиході.
та  не  питай  мене
чи  відчувала  ті  краплі.
бо  сама  я  мов  той  коридор  –
холодна.  

ми
мокрі  квіти
у  полях  повішені.
та  не  питай  мене.
бо  сама  я  немов  та  петля  –
порожня.  
в  просторі  скошена.

у  мене  твоє  обличчя.
нас  багато  ціловано.
тут  коректність.
повіки  мов  плити  –  
пропахлі.