Понад хмарами ...

Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються. 
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються. 
Місяць світиться - світло сиплеться діамантами, діамантами. 
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами. 

Ти знаєш, як я за тобою сумую. 
Я не знаходжу собі місця - 
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую 
Вулицями міста. 
Самотнього, як я, самотнього, як ти. 
Міста, що поєднало мене з тобою, 
Міста, що розлучило тебе зі мною. 
Я хотів би запитати - навіщо? 
Та замість відповіді тільки вітер свище... 
Десь там - у безлюдних провулках, 
Де лиш бродячі пси блукають, 
Шукаючи притулку, 
Шукаючи поживи. 
В них в очах давно нічого не жевріє, 
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія. 
Їх нічого вже не гріє... 
Однак я знаю - на цих порожніх вулицях нічого не шукаю - 
Просто втікаю сам від себе. 
В своїй уяві знову йду до тебе, 
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини 
Одного цілого - 
Ніжного та сильного, чорного та білого. 
Можливо, я смішний, 
Можливо, я занадто романтичний, 
Такий однаково знайомий та однаково незвичний. 
Все просто - у моїй душі горить багаття! 
Але я хочу помовчати... 
Тепер ти маєш щось казати, Катя! 

Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються. 
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються. 
Місяць світиться - світло сиплеться діамантами, діамантами. 
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами. 

А незабаром вийде сонце - я йому зрадію! 
Тому що кожний новий день дає мені нову надію 
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш... 
Та поки що не можу зрозуміти я - куди ж?... 
Куди мені себе подіти доти, 
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик? 
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні? 
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні? 
Коли мене в свої обійми забереш ти - 
Мене всього, без залишку, без решти? 
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі, 
Своє тепло розлити у твоєму тілі?... 
А час іде... І скільки кроків ще мені зробити треба, 
Щоб ніч минула, зникла самота 
І я таки дійшов до тебе? 
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще! 
Можливо, трошки легше... 
Можливо, значно важче... 
Ти потерпи... Я потерплю - 
Недовго вже чекати! 
Але я знову замовкаю... 
Тепер ти, Катя, маєш щось казати! 

Понад хмарами зорі парами розсипаються, розсипаються. 
Понад росами верби з лозами колихаються, колихаються. 
Місяць світиться - світло сиплеться діамантами, діамантами. 
Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами, за дівчатами.