Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
 Видно, хоч голки збирай.
 Вийди, коханая, працею зморена,
 Хоч на хвилиночку в гай!

 Сядем укупочці тут під калиною,
 І над панами я пан!
 Глянь, моя рибоньки, - срібною хвилею
 Стелиться в полі туман.

 Став чарівний, ніби променем всипаний,
 Чи загадався, чи спить?
 Ген на стрункій на високій осичині
 Листя пестливо тремтить.

 Ти не лякайся, що ніженьки босії
 Вмочиш в холодну росу,
 Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки 
 Сам на руках однесу.

 Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
 Тепло – ні вітру, ні хмар,
 Я пригорну тебе до свого серденька,
 А воно палке, мов жар.