І знову літо розкидало плити,
Не зміг я ті плити думками пробити
І стіни до мрій перекрили свободу,
Я втратив для помсти чудову нагоду.

І як колись: я догниваю у ОА,
Із передумань забита стала голова,
А ти як завжди: у пошуку відволікання,
Для тебе я не той, хто заповняє існування (собою), 
А в снах було лиш тільки троє,
Я не виходив із депресивного запою (без алкоголю), 
Та це ще гірше наче стало,
Так «день за днем» і літо нове пролітало.
Тобі краще війну вести на два фронти,
Чи вже на три, але лишились лиш понти
І ти – не ти, як я у тебе закохався!?
Та ти змінилась, до біса та дурня вся.
Твої ті хлопчики усі, як Джастіни Бібери:
Такі жіночні, рок-сцикуни, ботани-лідери.
Життя бездарне: усе контакти, дурні твіттери,
Не буде щастя з того, бо то були лиш літери.
Усе без вибору, серце каже: «ти постій-но»,
А хер шепоче: «залишаюсь на постійно»,
В душі – застій, валіза вже готова в путь
І по-хардкору вулиці старі не пруть.