ся в ранах, побоях й величезних синцях.
Їй боляче, тяжко, та вона не кричить.
Радість моя, не здавайся! Стій до кінця!
Вірю, що тяжко! Вірю, болить!

Яка ти побита, красуне моя...
Замучена, втомлена. Наче й не ти.
Тіло в крові, й від горя бліда.
Благаю, Ненько моя, лиш ЖИВИ!

Тримайся, будь сильною! Мамо, не плач!
Твої сльози тяжчі за весь інший біль.
Знаю, я винна! Благаю, пробач!
Та мені без тебе нікуди йти.

Бинтуємо рани твої, та дарма.
До дІрок знову їх розривають кати.
Для них святим раєм здасться пітьма,
коли побачать, на що здатні твої дочки й сини.

Знаю, біль тебе ніяк не мине,
адже скільки тіл поклали за волю
твої діти. Життя - несправедливе й складне.
Життя повне радості й величезного горя.

Вся в ранах, побоях й величезних синцях.
Тобі боляче, тяжко, та ти не кричиш.
Україно, живи! Україно, вставай!
Україно, Ненько моя, не мовчи!!!