Гетьте, думи, ви хмари осінні! 
То ж тепера весна золота! 
Чи то так у жалю, в голосінні 
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі 
Буду сіять барвисті квітки, 
Буду сіять квітки на морозі, 
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане 
Та кора льодовая, міцна, 
Може, квіти зійдуть - і настане 
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную 
Буду камінь важкий підіймать 
І, несучи вагу ту страшную, 
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну 
Не стулю ні на хвильку очей - 
Все шукатиму зірку провідну, 
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоть кругом буде тьма та нудга,
Хоть я буду сама почувати,
Що груди вже смерть налягла.

Смерть наляже на груди важенько,
Сніг застеле сувора імла,
Але дуже заб'ється серденько,
Може лютую смерть полола.

Так! я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Буду жити! Геть, думи сумні!

[2 травня 1890 р.]