Сиділо двоє в міському парку,
Цвіли каштани, пахла трава,
Вона до серця його тулилась
І шепотіла такі слова:
Ти мій цьом-цьомчику,
Ти мій бом-бомчику,
Ти мій коханчику,
Ти мій вуханчику,
Ти мій цибатий Телесику,
Ти кучерявий мій песику.

Він розгубився від слів дівочих,
Витяг цигарку та й закурив,
Відтак пожбурив, поцілувався
І так до неї заговорив:
Ти моя міць-міцько,
Ти моя киць-кицько,
Ти моя качечко,
Ти моя цяцечко,
Ой, ти перинко тепленька,
Ой, ти сметанко біленька.

Літа минули — вони побрались,
Життя настало пшик, а не шик,
Нема квартири, мала зарплата,
Кожної днини сварка та й крик.
Ох, ти нашийнику!
Ох, ти убійнику!
Ти ледацюго!
Ти пияцюго!
Ой, ти матолку двадцятий!
Ой, ти бандюго носатий!

Він нервувався, руки тремтіли,
З роботи прийде — зразу ж "гав-гав",
За борщ без м'яса, за чай без цукру
На жінку навіть руку підняв.
Ох, ти помийнице!
Ох, ти нашийнице!
Ой, ти блощице!
Ти кобилице!
Ой, ти потворо худющая!
Ой, ти шершенихо злющая!

Життя минуло, її зігнуло,
А він до ходу купив ціпок,
Тепер щоночі знову цілунки,
Знову фіть-фіть-фіть-фіть,
Тьох-тьох-тьох-тьох.
Тямиш, дідушю, в мішькому парку,
Як ти пожбурив з рота чигарку,
Як я тебе чілувала,
Що я тобі там шептала?
Ти мій чьом-чьомчику,
Ти мій бом-бомчику,
Ти мій коханчику,
Ти мій вуханчику,
Ти мій чибатий Телешику,
Ти кучерявий мій пешику.

Тямлю, бабушю,
Тямлю кохана,
Що я шептав тобі
З ночі до рана,
Я ті шлова пам'ятаю,
Я їх тобі нагадаю:
Ти моя мічь-мічько,
Ти моя кичь-кичько,
Ти моя чячечко,
Ти моя качечко,
Ой, ти перинко тепленька,
Ой, ти шметанко біленька.