Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами! 
Нащо стали на папері 
Сумними рядами?.. 
Чом вас вітер не розвіяв 
В степу, як пилину? 
Чом вас лихо не приспало, 
Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої, 
Квіти мої, діти! 
Виростав вас, доглядав вас,— 
Де ж мені вас діти? 
В Україну ідіть, діти! 
В нашу Україну, 
Попідтинню, сиротами,

А я — тут загину. 
Там найдете щире серце 
І слово ласкаве, 
Там найдете щиру правду, 
А ще, може, й славу...

Привітай же, моя ненько, 
Моя Україно, 
Моїх діток нерозумних, 
Як свою дитину.