На руках болючі рани
Натерли кайдани,
По тернистому шляху-битими ногами.
Із колін піднявшись, прямує в гору,прямо.
Головне не впасти, не зірватися у яму.
Він не може терпіти, гризе землю зубами,
Зрозумівши все, доводить правду кулаками.
Зібравшись із думками, що капали роками,
Тепер вони взриваються, як лавою вулкани.

Нехай вічні собори розрізають хмари-стоять гори.
 І дід Дніпро впадає в море.
 І синьо-жовтий стяг горить в очах надією й любов"ю.
 І для душі стає броньою.

Прокидаються сини і беруться за зброю.
Прокидаються, щоб повернути неньці волю.
У серці з надією, у душі з молитвою.
Із мечем в руках, у очах зникає страх.
Закіпає кров у жилах, віра підіймає наче крила.
З піднятою головою-по ворога могилах.
Мати благословила на добру путь, в дорогу.
А сама техенько в хаті помолилась Богу.

Нехай вічні собори розрізають хмари-стоять гори. І дід Дніпро впадає в море. І синьо-жовтий стяг горить в очах надією й любов"ю. І для душі стає броньою.